Віталій Шабунін: активіст, солдат і фігурант гучних справ

Коротко

• Віталій Шабунін — голова правління ГО «Центр протидії корупції», співзасновник організації разом із Дар’єю Каленюк у 2012 році.
• Народився 26 листопада 1984 року в Рівному. У 22 роки став депутатом міськради, з 2008-го працює в Києві.
• 24–25 лютого 2022 року добровольцем пішов до Сил оборони, демобілізувався в травні 2026-го через втрату більшої частини зору.
• 11 липня 2025 року ДБР оголосило йому підозру в ухиленні від служби та шахрайстві. Сам він і десятки громадських організацій називають справу політичною.
• У травні 2026-го суд визнав його винним у справі про конфлікт 2017 року з блогером Всеволодом Філімоненком, але покарання не призначив через строк давності.

Ці п’ять рядків — скелет. Далі вже м’ясо: дати, суперечності, те, що люди плутають, і те, що варто перевіряти самостійно, а не ловити з телеграм-каналу.

Віталій Вікторович Шабунін — український громадський активіст, блогер і один із найпомітніших антикорупціонерів країни. Для одних це людина, без якої електронні декларації, НАБУ і Вищий антикорупційний суд виглядали б інакше. Для інших — голос «грантового сектору», який роками всіх повчає, а сам живе не бідно і вміє потрапляти в кадр. Обидві картинки ходять українським інтернетом уже років десять. І обидві, якщо чесно розкласти факти, трохи криві.

Шукають його прізвище зараз не через біографію з Рівного. Шукають через справу ДБР, через демобілізацію, через старий конфлікт із Філімоненком, який раптом ожив вироком. Нижче — хто він, що зробив, де його били, що йому інкримінують і чому розмови про нього так швидко скочуються в сварку. Це не вирок і не захисна промова. Матеріал не замінює консультацію юриста: частина епізодів досі в суді.

Хто такий Віталій Шабунін і звідки він узявся

Народився 26 листопада 1984 року в Рівному. Закінчив факультет міжнародних відносин Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету. Поки однокурсники дописували диплом, він уже сидів у міськраді: у 2006-му, на п’ятому курсі, став депутатом Рівненської міської ради і взявся за молодіжні ініціативи. 22 роки. Для провінційного депутатства початку двохтисячних це було помітно рано, хоча тоді такі «молоді обличчя» влада любила для картинки.

Далі — типовий ліфт людини, яка хоче з регіону в політику. З листопада 2006-го по травень 2009-го — радник голови Рівненської ОДА Віктора Матчука. Паралельно, з жовтня 2007-го по жовтень 2012-го, помічник народної депутатки Лесі Оробець. У 2008-му переїжджає до Києва, приєднується до громадянської мережі «Опора», очолює молодіжну «Фундацію регіональних ініціатив». Коротше, не з дивану в антикорупцію стрибнув. Кілька років ходив кабінетами, вчився, як пишуться депутатські запити і як виглядає «молодіжна політика», коли її роблять дорослі дядьки.

Одружений із 2009 року. Дружина — Олена Шабуніна, є донька і син. Віруючий євангельський християнин, парафіянин київської протестантської церкви «Народ Божий». Цю деталь часто випускають, а вона пояснює інтонацію: у публічних розмовах він любить моральні формули жорсткіше, ніж середній київський ліберал. Комусь це імпонує. Когось бісить із першої хвилини.

У політику як кандидат ходив. Був у «Демократичному альянсі». У 2014-му балотувався до Верховної Ради за списком «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка — п’ятий номер. Не пройшов. Після цього партійна кар’єра фактично згасла, а громадська — навпаки, розігналася. У практиці я помічав: варто лише кинути прізвище в розмові — і компанія миттєво ділиться навпіл. Герой або «грантоїд». Серединки майже немає. Це вже діагноз не лише йому, а й нам як аудиторії.

Центр протидії корупції: що саме він збудував

23 травня 2012 року зареєстровано ГО «Центр протидії корупції». Співзасновники — Віталій Шабунін і Дар’я Каленюк. Він очолив правління, вона стала виконавчою директоркою. Перший рік організація працювала фактично на волонтерських засадах, з 2013-го з’явилося фінансування міжнародних донорів: уряди США та країн ЄС, приватні фонди. Саме ця деталь потім стане улюбленим аргументом критиків. «Гранти» в українській політичній лайці давно означають не джерело грошей, а ярлик «не свій».

ЦПК не був і не є слідчим органом. Це адвокаційна організація: закони, конкурси, тиск на призначення, супровід реформ, публічні розслідування, іноді — жорсткі брифінги з іменами. Під час Євромайдану команда запустила YanukovychInfo — сайт про закордонні активи тодішнього президента. Далі були кампанії за створення НАБУ, САП, АРМА, Вищого антикорупційного суду, за електронне декларування, за відкриття реєстрів, за міжнародні закупівлі ліків.

Приписувати Шабуніну особисто «всю антикорупційну інфраструктуру України» — це вже міф, зручний і йому, і його ворогам. Реформи робили депутати, міністри, донори, десятки інших ГО. Але ЦПК був одним із найгучніших моторів. І одним із найменш зручних. Він умів бісити всі каденції підряд: і часів Януковича, і Порошенка, і Зеленського. За спостереженнями з розмов у цій сфері, саме ця властивість — і комплімент, і діагноз.

• 2015–2016 — голова першої Ради громадського контролю при НАБУ.
• 25 червня 2019 — 1 червня 2020 — член Національної ради з питань антикорупційної політики.
• Працював у комісії з відбору керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
• Публічно критикував оточення Петра Порошенка, зокрема Ігоря Кононенка, і пізніше — рішення команди Володимира Зеленського щодо оборонних закупівель, Бюро економічної безпеки, справи Олексія Чернишова.

Список посад важливий не для резюме. Він показує, що Шабунін не стояв збоку з плакатом. Він сидів у відбіркових комісіях, де вирішують, хто очолить органи, які садять топів. Звідси й кількість ворогів. Людина, яка впливає на кадри антикорупційних органів, автоматично стає мішенню для всіх, кого ці органи можуть зачепити.

Є ще одна незручна деталь, яку фанати часто замовчують. У 2020 році Печерський суд визнав його винним у несвоєчасному поданні декларації за 2019 рік. Він сам визнав: запізнився на день. Іронія пряма, майже театральна. Людина, яка роками вимагала декларації від чиновників, спізнилася зі своєю. Критики досі носять цей епізод як орден. Прихильники відповідають: один день, добровільно декларувався ще до обов’язку, не порівнюйте з квартирами в Дубаї. Обидві репліки частково правдиві. І обидві не скасовують факту вироку.

Таблиця груба, як шпаргалка. Але вона допомагає не плутати шари: біографія, реформи, напади і кримінальні справи — це різні полиці, хоч їх постійно звалюють в одну купу.

Служба в ЗСУ: від першого дня війни до втрати зору

24 лютого 2022 року Шабунін пішов добровольцем. Військовий квиток — 25 лютого. За його словами, у перші дні був на київському напрямку, далі — Схід. Заходив солдатом. Виходив старшим сержантом. Офіцерський контракт, як він публічно заявив після демобілізації, міністр оборони Рустем Умєров підписувати відмовився. Це вже його версія, не незалежний акт звірки. Але траєкторія служби документована достатньо, щоб не малювати з нього ні «диванного патріота», ні «фронтового міфу».

У 2022–2023 роках його зарахували до підрозділу територіальної оборони — у матеріалах справи фігурує 207-й батальйон 241-ї бригади ТрО. З вересня 2022-го по лютий 2023-го командування відрядило його до Національного агентства з питань запобігання корупції. Саме це відрядження стане ядром підозри ДБР. Сам Шабунін і ЦПК кажуть: наказ був офіційний, солдат не міг його не виконати, у НАЗК він займався відновленням електронного декларування і рішеннями проти зловживань в оборонних закупівлях. Частину цих рішень, за їхніми словами, пізніше ухвалили після скандалу з «яйцями по 17 гривень».

Окремо він говорить про систему ситуаційної обізнаності Delta. Після демобілізації написав, що найбільше пишається внеском у порятунок цієї ІТ-системи, яку, за його оцінкою, майже «добила» генеральська група заради схеми з «Дзвоном». Перевірити цей сюжет із кабінету журналіста до кінця неможливо: бойові ІТ-системи — не та тема, де викладуть усі акти. Тож тут варто тримати формулювання м’яким: він це стверджує, незалежного повного аудиту його ролі в публічному доступі немає.

У лютому 2025-го його перевели з інноваційного напряму до частини на Харківщині. У липні 2025-го — ще ближче до лінії бойового зіткнення, у район Чугуєва. Сам він зв’язував переведення з публічною критикою влади, зокрема міністра оборони і тодішнього віцепрем’єра Олексія Чернишова, а також із спротивом ЦПК законопроєкту про фактичну амністію корупції в оборонці. Звучить як зручна для нього рамка. Звучить і як цілком можливий мотив для тих, кого він іменував у відео.

У травні 2026-го службу завершив. Наказ про звільнення підписали за кілька днів до 19 травня. Підстава — «Свідоцтво про хворобу» від 11 травня: зниження зору, затуманювання, порушення периферичного зору обох очей, дві лазерні корекції глаукоми в травні та грудні 2024-го без поліпшення. За статтею 28а графи ІІ Розкладу хвороб — непридатний. «Втративши більшу частину зору, я залишаю ЗСУ, куди добровільно мобілізувався в перший день великої війни», — написав він. Плани озвучив прості: родина, лікування, повернення до роботи ЦПК.

Більше ніж чотири роки в Силах оборони. Половину, за його словами, на Харківщині та Сході, зокрема в Дружківці, решту — в Харкові та Києві. Після підозри ДБР служба, якщо вірити його опису, перетворилася на цирк: щодня фотографували, як він розвантажує фури з харчами, фото слали вищому командуванню. Це вже емоційний шар. Але навіть якщо відкинути пафос, лишається суха річ: людина, яку частина мережі малює «ухилянтом», чотири роки була в строю і вийшла зі втраченим зором. Ярлик і біографія тут погано клеяться.

Справа ДБР: ухилення від служби чи політична помста

11 липня 2025 року Державне бюро розслідувань провело обшуки вдома в Києві і в місці служби на Чугуївщині. Забрали телефони, зокрема в дружини і дітей. Підозра — частина 4 статті 409 Кримінального кодексу (ухилення від військової служби в умовах воєнного стану) і частина 2 статті 190 (шахрайство у великих розмірах). Санкція першої статті — до 10 років. Запобіжний захід Печерський суд 15 липня обрав у вигляді особистого зобов’язання: не залишати місце служби без потреби, не контактувати з посадовцями НАЗК і колишнім командиром Віктором Юшком, здати закордонний паспорт.

Версія слідства така. Після мобілізації 2022-го Шабунін тривалий час не з’являвся в підрозділі. Під виглядом відряджень перебував у цивільній установі. Отримував грошове забезпечення — слідство називало понад 50 тисяч гривень на місяць плюс винагороду, сумарно близько 224 тисяч за період 2022–2023 років — попри фактичну відсутність у частині. Незаконно користувався гуманітарним позашляховиком, завезеним для армії. Справу відкрили за заявою журналіста і військовослужбовця Володимира Бойка. Командиру батальйону Віктору Юшку в березні 2025-го теж оголосили підозру: нібито відправляв підлеглого у відрядження без підстав.

Версія ЦПК і самого Шабуніна — дзеркально протилежна. Відрядження було за наказом командування. Солдат наказ виконує, а не обговорює. У НАЗК він працював над реформами, а не «ховавсь від окопів». Слідство, кажуть вони, вибірково. Обшуки без ухвали суду. Мета — заткнути рот після розслідувань про Чернишова, оборонні закупівлі і конкурс на голову БЕБ. «Використовуючи війну, Володимир Зеленський робить перші, але впевнені кроки до корупційного авторитаризму», — написав Шабунін того ж дня. Формулювання жорстке, навіть для нього. І саме воно розігнало справу в міжнародну стрічку.

14 серпня 2025-го ДБР завершило досудове розслідування. У червні 2026-го, уже після демобілізації, на підготовчому засіданні прокурори просили домашній арешт. Печерський суд відмовив. Станом на літо 2026-го справа в суді, вироку по 409 і 190 немає. Це важливо проговорити окремим реченням, бо в коментарях підозру вже давно перетворили на вирок. Підозра — не вирок. Навіть гучна.

Дивитися на таблицю корисно саме тому, що вона не «закриває» справу. Вона показує, де розмова ще не має фінального арбітра. Арбітр — суд. Поки його немає, будь-яка впевненість на 100% — це вже ідеологія, не факт.

Міжнародна реакція була швидкою. Human Rights Watch застерігала від помсти активістам. FIDH описала епізод як судове переслідування правозахисника. Понад пів сотні українських організацій — серед них ZMINA, Transparency International Ukraine, Bihus.info, «Опора» — випустили заяву про політичну розправу або, в м’якшому формулюванні, про повну некомпетентність. Депутатка від «Слуги народу» Анастасія Радіна назвала це «вибірковим неправосуддям». ДБР відповіло стандартно: політичного мотиву немає.

У грудні 2025-го Шабунін заявив, що з вилученого телефону злили інтимні фото. Окремого розслідування витоку, за його словами, так і не відкрили. Адвокатку Олену Щербан намагалися позбавити свідоцтва. Це вже не «статті Кримінального кодексу». Це гігієна процесу. Навіть якщо слідство має рацію по суті відрядження, злив сімейних даних і тиск на захист виглядають як інструмент не права, а війни на виснаження.

За досвідом читання таких справ після 2022 року, ярлик «ухилянт» працює як коротке замикання. Далі вже ніхто не відкриває наказ про відрядження, не дивиться, хто його підписав, не питає, чому командиру Юшку дали підозру раніше, ніж публічно розклали логіку. Люди хочуть моралі за 15 секунд. Справа Шабуніна моралі за 15 секунд не дає. І саме це в ній найнезручніше.

Напади, зеленка, підпал: як його намагалися вибити з публічного поля

Кримінальна історія 2025-го не впала на порожнє місце. На Шабуніна тиснуть давно, і не завжди статтями. 17 липня 2018 року під стінами САП під час акції його облили зеленкою і закидали тортами. Група молодиків у військовій формі. Хімічний опік очей. Фото з зеленим обличчям обійшло стрічки. Тоді багато хто сприйняв це як брудну клоунаду. З часом стало зрозуміло: це був пробний шар. Далі пішло жорсткіше.

23 липня 2020-го загорівся будинок у селі Гнідин під Києвом. Поліція відкрила справу про умисний підпал. Експертиза пізніше підтвердила навмисність. Представництво ЄС в Україні і офіс Світового банку публічно закликали розслідувати. Понад тисяча людей скинулися на відновлення — більше як 42 тисячі доларів. Фігурантів, яких довели б до вироку, публіка так і не побачила. Це окрема гіркота українських «резонансних пожеж»: дим є, суддівської крапки немає.

30 грудня 2020-го під дверима квартири матері в Рівному знайшли саморобний вибуховий пристрій — дві гранати. Наступного дня — ще один пристрій під дверима батьків дружини в Борщагівці під Києвом, людей евакуювали. Ніхто не постраждав. Нікого публічно не засудили. Шабунін тоді прямо сказав: це вже не про нього, це про родину. І тут важко не погодитися, навіть якщо вам не близька його риторика. Сперечатися з антикорупціонером у прямому ефірі — одна історія. Класти гранати матері — інша.

Ці епізоди не доводять, що справа ДБР сфабрикована. Вони доводять інше: людина довго була в зоні ризику, і держава в частині цих атак виглядала беззубою. Коли та сама держава раптом стає дуже зубастою саме в момент його критики Банкової, скепсис аудиторії зрозумілий. Скепсис — не доказ. Але й ігнорувати контекст не варто.

Справа Філімоненка: дев’ять років суду за один удар

8 червня 2017 року біля Дніпровського військкомату в Києві Шабунін побився з блогером Всеволодом Філімоненком. Той підійшов як «журналіст», образив колегу, отримав удар у обличчя, у відповідь бризнув газовим балончиком. Далі почалася багаторічна юридична каша. Спочатку — насильство щодо журналіста. Потім — середньої тяжкості тілесні ушкодження. Потім знову журналістська стаття. Політики від Оксани Сироїд до Мустафи Найєма називали епізод провокацією. У 2023-му сам Філімоненко публічно говорив, що шантажував активістів, зокрема Шабуніна, нібито на замовлення СБУ.

13 травня 2026 року Дніпровський райсуд Києва визнав Шабуніна винним за частиною 2 статті 345-1 Кримінального кодексу — насильство щодо журналіста, тілесні ушкодження середньої тяжкості. Покарання не призначив: строк давності вийшов. Стягнув близько 4 тисяч гривень за експертизи. Захист іде в апеляцію. Адвокатка Олена Щербан казала: вони самі не просили закривати справу через давність, хотіли розбору по суті. Медичні документи, за версією захисту, з’явилися із запізненням, первинна томографія ушкоджень не фіксувала, статус журналіста Філімоненка тримався на редакційному посвідченні видання, яке фактично не працювало.

Окремий смак історії — сам Філімоненко. З 2019-го він за кордоном, на засідання майже не ходив. У вересні 2025-го РНБО ввела проти нього санкції на 10 років за поширення проросійської пропаганди. Журналіст Юрій Ніколов, який багато років працює в одному полі з ЦПК, після вироку сказав річ, яку варто почути навіть критикам Шабуніна: радий, що не дали реальний строк, але соромно, що суд визнав Філімоненка журналістом. Професія так не працює. Принаймні не повинна.

Чи був удар? Так, і Шабунін цього не приховував: попередив і вдарив після образи колеги. Чи це «побиття журналіста» в класичному сенсі тиску на пресу? Тут уже питання до суду, який дев’ять років жував справу і в підсумку не зміг призначити покарання, бо час вийшов. Вирок із нульовим покаранням — річ юридично можлива і політично зручна всім: влада каже «винний», захист каже «нічого не дали, бо справа гнила». Читач лишається з осадом. Осад, чесно кажучи, справедливий.

Що кажуть критики і які помилки роблять обидва табори

Критика Шабуніна не зводиться до ДБР. Її набір стабільний роками.

• Зарплата з грантової організації. Сума в деклараціях не таємниця, її можна подивитися в реєстрі НАЗК. Для частини людей будь-які білі, але «недержавні» гроші вже підозрілі.
• Будинок під Києвом. У публічній дискусії роками фігурує площа близько 120 квадратів і ціна близько 83 тисяч доларів на момент купівлі. Для антикорупціонера це нібито «занадто». Для ринку Київщини 2010-х — не палац.
• Тон. Він різкий, інколи менторський, інколи переходить на особистості. Це не стаття Кримінального кодексу. Це характер. Характер у публічній людині — теж частина роботи.
• Політична «нечистота». Був помічником депутатів, балотувався, сидів у радах при державних органах. Отже, «не незалежний». Логіка крива: незалежність плутають із бездомністю в інституціях.

Після кожного такого списку потрібне уточнення. Грантове фінансування ЦПК — прозоріше за фінансування більшості політичних партій. Будинок не скасовує розслідувань. Різкий тон не виправдовує гранат під дверима матері. І навпаки: грантова прозорість не робить людину святою, а добровільна мобілізація не дає індульгенції на будь-який вчинок у 2017-му.

Типові помилки, які бачу, коли люди кидаються «розбирати Шабуніна» за вечір.

1. Плутають підозру з вироком. Справа ДБР ще розглядається.
2. Плутають відрядження за наказом із СЗЧ. Це різні юридичні конструкції, навіть якщо слідство намагається їх склеїти.
3. Приписують йому всі перемоги антикорупції після 2014-го. Так не буває. Так не працюють реформи.
4. Вимагають від нього фронтової біографії штурмовика, ніби голова ГО зобов’язаний бути в окопі, щоб говорити про закупівлі.
5. З протилежного боку — виправдовують удар 2017 року «бо той був поганий». Поганий співрозмовник не скасовує факту удару.

П’ять пунктів — це не «золота середина заради середини». Це гігієна. Без неї розмова про Шабуніна завжди закінчується тим самим: або іконою, або опудалом. І те, і те погано читається як текст і ще гірше працює як громадянська позиція.

Як читати новини про нього далі

Якщо ви відкрили цей текст, бо побачили заголовок «Шабуніна взяли» або «Шабуніна виправдали» — зупиніться на секунду. Перевірте три речі: яка саме справа, який саме суд, чи є вже вирок. Справа Філімоненка і справа ДБР — різні провадження, різні статті, різний статус. Демобілізація через зір — окрема лінія, її не варто склеювати з «ухиленням» як доказ провини чи невинуватості.

Першоджерела тут прості, їх небагато. Реєстр судових рішень. Заяви ДБР. Заяви ЦПК. Репортажі BBC News Україна та «Української правди». Все, що прилітає в телеграм із «зливами» з телефону дружини, — це вже не журналістика, а зброя. Користуватися нею як фактом — слабкість, не принциповість.

Моя позиція, якщо вже питаєте напряму. Шабунін — не святий і не «агент». Він публічний активіст із характером важчого калібру, ніж комфортно більшості кабінетів. ЦПК зробив для антикорупційної рамки України більше, ніж готові визнати його вороги, і менше, ніж малює власний піар. Справа ДБР виглядає вибірковою навіть якщо в наказі про відрядження колись знайдуть дірку. Вирок по Філімоненку без покарання — швидше пам’ятник дев’ятирічній тяганині, ніж торжество справедливості. Підпал будинку і гранати біля рідних — червона лінія, яку держава так і не закрила вироком.

Далі робити простіше, ніж здається. Читайте документи, а не ярлики. Відрізняйте підозру від вироку. Не даруйте індульгенцію ні активісту, ні слідству. І якщо вам небайдужа антикорупція як система, а не як фан-клуб однієї людини — дивіться, що саме зараз відбувається з НАБУ, САП і деклараціями. Прізвища минають. Інституції, якщо їх не добити, лишаються. Шабунін після демобілізації сказав, що повертається в ЦПК. Значить, шум навколо нього не стихне. Тим більше причин не вимикати голову.