Юрій Марченко: журналіст, сторітеллер і мандрівник

Коротко

• Юрій Леонідович Марченко — київський журналіст, головний редактор Platfor.ma, радіо- і телеведучий, автор книжок про науку, інновації та війну.
• Народився 7 червня 1983 року в Києві. Закінчив НПУ імені Михайла Драгоманова.
• Близько десяти років працював у «Коммерсантъ-Украина», з 2014-го очолює редакцію Platfor.ma.
• Ведучий «Диких мандрів» на Радіо НВ, раніше — шоу на «Радіо Аристократи» і «Вечірнього шоу» на Суспільному.
• Має три книжкові проєкти, пише для UNITED24 Media англійською, за власним підрахунком побував у понад 50 країнах.

Юрій Марченко — український журналіст, якого шукають як головреда Platfor.ma, голос подкасту «Дикі мандри» і автора книжки «Буде тобі наука». Людина, яка вміє розповісти складне так, ніби ви сидите на кухні, а не слухаєте лекцію. І при цьому не розмазує факти до стану «ну, якось воно».

Прізвище поширене, тож пошук інколи підсовує однофамільців — депутатів, волонтерів, юристів. Цей текст про журналіста Юрія Леонідовича Марченка, киянина 1983 року народження. Саме він стоїть за більшістю запитів: медіа, радіо, книжки, подорожі.

Нижче — не фан-біографія і не резюме. Спроба зібрати, чим він займався, де його тексти читати, що з книжок варте полиці, а що краще слухати в навушниках у маршрутці.

Хто такий Юрій Марченко і чому його шукають

За фахом він журналіст широкого профілю. Газета, інтернет-медіа, радіо, телебачення, книжки, англомовні колонки. Зараз це називають мультиформатністю, хоча в нього виглядає простіше: якщо історія цікава, її можна розповісти мікрофоном, текстом або накладом у тисячу примірників. Не кожна історія витримує всі три способи. Він, здається, це розуміє.

Публічний образ складається з кількох шарів. Головний редактор видання про культуру й соціальні проєкти. Ведучий, який на радіо розпитував гостей про конфузи, а на телебаченні намагався вживити в український ефір американський late night. Мандрівник, який у подкасті розкладає країну не на «топ-10 місць», а на дивні деталі, після яких хочеться купити квиток.

У практиці читання українських медіа помічав таке: прізвище Марченко у стрічці часто означає не коментар політолога, а довгий текст, де є герої з іменами, професіями і дрібницею побуту, яка чіпляє. Це вже стиль. Не всім заходить. Хтось хоче суху хроніку. Хтось — сторітелінг, де факт не похований під метафорами.

Київ, освіта, перші роботи

Юрій Марченко народився 7 червня 1983 року в Києві. Закінчив школу № 92, потім Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. Пізніше пройшов курс «Журналістика цифрового майбутнього» при Києво-Могилянській академії — типовий маршрут для покоління, яке застало і папір, і стрічку соцмереж як новинний канал.

До великої газети було ще кілька занять, про які він згадує іронічно. У власній біографії для Радіо НВ написано прямо: у «буремні часи» працював бейбісітером і помічником-консультантом народного депутата. Це не той сюжет, який кладуть на початок офіційного CV. Тому й запам’ятовується. Журналістика в нього почалася не з кафедри й не з прес-служби, а з хаотичного київського старту нульових, коли кар’єра могла різко змінити колію.

Педагогічний університет для майбутнього головреда звучить несподівано. Але гуманітарна база в науково-популярних книжках і розмовах з ученими не заважає. Він не вдає з себе фізика. Перекладає мову лабораторії мовою людини, яка читає в транспорті. «Правильного» диплома для сторітелінгу немає. Важливіше, чи вмієте слухати героя. Ранні дивні роботи потім стають матеріалом, а не соромом у резюме.

Десять років у «Коммерсантъ-Украина»

З 2005 року Марченко працював у щоденній газеті «Коммерсантъ-Украина». Починав літературним редактором — людиною, яка вирівнює чужі тексти, а не ставить прізвище на першу шпальту. Далі виріс до заступника головного редактора, керівника неділового блоку. Це той шмат газети, де живуть культура, суспільство, репортажі «не про гроші», хоча в «Коммерсанті» навіть культура писалася з діловою інтонацією.

Щоденна газета — жорстка школа. Дедлайн не чекає натхнення. Заголовок має працювати. Факт перевіряють, бо завтра вийде спростування, і це буде сором на весь відділ. У виданні він провів близько десяти років. Для покоління, яке потім пішло в онлайн, це довго. І корисно. Онлайн прощає багато що. Папір — ні.

У березні 2014-го українську версію газети закрив російський видавничий дім. Офіційно говорили про падіння реклами після Майдану. Останній номер вийшов 12 березня, роботу втратили близько ста людей. Це був не лише кадровий епізод. Частина київської журналістики раптом лишилася без звичної редакції і мусила будувати щось своє.

Для Марченка це стало точкою переходу. Не «пішов у фриланс і пише про каву». Він очолив уже існуючий київський проєкт Platfor.ma і почав збирати навколо нього інший тип медіа: не щоденну хроніку влади, а історії про культуру, інновації, людей, які щось роблять руками.

Platfor.ma: медіа після 2014-го

Platfor.ma існує з 2010 року. Спершу це була афіша «неглупих» київських подій. Після Майдану проєкт став інтернет-журналом про те, як змінюється країна. У 2014-му головним редактором став Юрій Марченко. Засновник — Олександр Акименко, CEO і креативна директорка — Юлія Саліженко. Це не класичний ньюзрум із десятком відділів. Скоріше гібрид медіа й агенції соціальних проєктів.

Самі вони формулюють місію так: розповідати про реформи, інновації, креативні індустрії і людей, які змінюють світ на краще. І водночас робити комунікації для організацій, яким треба достукатися до аудиторії без канцеляриту. За понад десять років команда заявляє про 150+ реалізованих проєктів. Сайт збирає десятки тисяч унікальних відвідувачів на місяць — не гігант, але й не блог на коліні.

Platfor.ma ніколи не була «ще одними новинами». Вона ближча до журналу: довгі історії, спецпроєкти, візуал. Для головреда це інша робота, ніж у щоденній газеті. Треба не закрити шпальту до ночі, а вигадати, як розповісти про науковця чи безбар’єрність так, щоб людину не відпустило після третього абзацу.

Марченко в цьому проєкті не лише керує. Він сам пише. На авторській сторінці — інтерв’ю з військовими, тексти про дрони й артилерію, культурні історії, глави з книжок. Після 2022-го тон закономірно змістився: війна, відновлення, люди, які адаптують цивільні навички до фронту. Фірмовий прийом лишився. Герой має обличчя. Не «експерт з безпекових питань», а конкретна людина, яка тричі перезаливала пандус, бо безбар’єрність — це робота, а не прес-реліз.

• Теми — культура, інновації, соціальні зміни, а не політична хроніка дня.
• Формат ближчий до журналу й спецпроєкту, ніж до стрічки новин.
• Команда суміщає редакцію з агенційною роботою для громадських організацій і донорів.
• Головний редактор залишається автором, а не лише менеджером планерки.

Через це його важко «покласти на полицю»: він і редактор, і репортер, і людина, яка придумує книжку як окремий медіапродукт.

Радіо: від «Кошмарченка» до «Диких мандрів»

«Кошмарченко» і «Аристократи»

У березні 2015-го, як писав Detector Media, головред Platfor.ma запустив власне шоу на інтернет-радіо «Аристократи». Назва — «Кошмарченко», з його тодішнього псевдоніма. Прем’єра 14 березня, щосуботи о 18:00, дві години прямого ефіру. Гості мали згадувати ситуації, за які соромно або смішно. Ідея, за його словами, виросла з псевдоніма і з підказки дівчини. Першим героєм мав стати Олег «Фагот» Михайлюта з ТНМК.

Це був перший досвід саме як ведучого, не як запрошеного гостя. Далі на «Аристократах» з’явилися інші програми: «Груповий екс» разом із Дмитром Шельпуком — про любов, «Ай Лайк Ю» — про цифровий світ. Один сезон він був співведучим ранкового шоу. Радіо добре лягає на його інтонацію. Він не кричить. Не моралізує. Трохи іронізує над собою. Для ранкового ефіру це рятує, для нічного інтерв’ю — теж.

«Дикі мандри» на Радіо НВ

Найстійкіший радіопроєкт — «Дикі мандри» на Радіо НВ. Подкаст і радіопрограма про країни та міста, в яких варто побувати. Не гайд «що з’їсти в Лісабоні», а розповідь, після якої країна стає характером, а не точкою на мапі. У соцмережах він підписується коротко: журналістика, радіо, книжки, 50+ країн. І ще речення, яке багато хто цитує: один із найщасливіших людей у галактиці та на її околицях — після перемоги.

За спостереженнями, тревел-подкасти часто грішать двома речами. Або ведучий читає довідник вголос. Або вдає, що він місцевий після трьох днів у хостелі. «Дикі мандри» тримаються на іншому: Юрій розповідає як людина, яка їздить багато, але не продає вам тур. Є країни, куди він не хоче повертатися. Жартома такою країною він називав Люксембург — «настільки маленький, що вдруге можна не вміститися». Дурниця. Але характерна. Він швидше пожартує, ніж зображатиме глибокого геополітика з валізи.

Якщо слухаєте вперше, почніть з випуску про країну, яку самі бачили: одразу чути, де він точний, а де грає. Радіо для нього не підробіток. Окрема професія, і він у ній давно.

Вечірнє шоу на Суспільному

У червні 2018 року на «UA: Першому» стартувало «Вечірнє шоу з Юрієм Марченком». Співведучий — канадець українського походження Істан Розумний. Формат — late night: жарти, гості, джаз-бенд замість оркестру, іронія. Шоу прийшло на зміну «ЧереЩуру» Майкла Щура. Підтримали USAID та Internews.

Марченка спершу покликали на кастинг, потім запропонували вести. Він тоді ще багато писав і говорив російською, але на шоу свідомо перейшов на українську. Казав, що в побуті вже переважно нею спілкується, а публічно хвилювався через помилки. І окремо пообіцяв розстебнути верхній ґудзик костюма, «бо я бунтар». Це дуже його інтонація: серйозний крок — і одразу підрив пафосу.

Знімали сесійно, по кілька випусків за день, інколи по вісім годин у студії. Імпровізація, сценаристи в навушнику, публіка в залі. Сам ведучий зізнавався, що в ролі телеведучого йому ще не дуже комфортно і що він лінивий завчати сценарій. Для людини з радіо це логічно. Радіо прощає «зараз уточню». Камера — ні.

Серед гостей були політики, музиканти, ресторатори, громадські діячі: Володимир Омелян, Мустафа Найєм, Dakh Daughters, Сергій Гусовський. Late night в Україні приживається важко. Новини щовечора важкі, а формат вимагає легкості без безсмаку. Шоу виходило не вічно. У пізніших біографіях його вже називають екс-телеведучим Суспільного і Громадського. Але сам факт, що суспільний мовник віддав прайм людині з інтернет-журналу, а не штатному диктору, багато сказав про той період українського ТБ.

Три книжки: наука, інновації, символи війни

Сам він укладає біографію коротко: написав три книжки, виростив одного мопса. Мопса звали Агамемнон. Книжки вартують окремої полиці, бо вони різні за завданням.

«Буде тобі наука»

Книжка вийшла у видавництві «Основи» за підтримки компанії «Фармак» до її 95-річчя. Презентація — грудень 2019-го. Тридцять нарисів про фізиків, біохіміків, генетиків, імунологів, фахівців з нанотехнологій та IT. Частину накладу відправили в бібліотеки й виші. Книжка адресована підліткам, але без сюсюкання. На презентації автор сказав: наука має бути модною і популярною, і йому здається, що саме це зараз відбувається. Десять років тому лекції з науки були для вузького кола. Потім зали почали збиратися просто з цікавості.

За досвідом читання науково-популярних книжок для підлітків: якщо герой — жива людина з дивними звичками, а не бронзовий «видатний учений», підліток дочитує. Марченко якраз на цьому тримається. Він не викладає формулу. Він розповідає, хто ця людина і навіщо їй лабораторія о восьмій ранку.

Thinking Big і «50 символів боротьби»

Thinking Big — книжка англійською у того ж видавництва «Основи». Історії українських інноваційних проєктів: IT, агро, телеком, охорона здоров’я та інші галузі, які чіпають побут. Це вже не підліткова просвіта, а м’яка культурна дипломатія. Показати світу, що Україна — не лише новини з фронту, а ще й інженери і стартапи.

Третя — «Україна: 50 символів боротьби», Platfor.ma, лютий 2023. Наклад усього 1000 примірників. Ілюстрації Марії Кінович. Пес Патрон, тероборона, бомбосховища, «тракторні війська», крейсер «Москва», бавовна, «Азовсталь», Привид Києва. Двісті книжок планували віддати людям, які доклалися до спротиву. Решту продавали, увесь прибуток — фондам. Це вже не «авторська книжка» в класичному сенсі, а колективний медіапродукт, де Марченко — головний редактор. Тон пізнаваний: війна через образи, які тримають людей купи, а не через суху хронологію боїв.

Війна, англійська мова і UNITED24

24 лютого 2022-го змінила роботу майже всіх українських журналістів. Марченко не став воєнкором у класичному сенсі — людиною з каскою на передовій. Він лишився сторітеллером: пояснювати, збирати символи, говорити з міжнародною аудиторією. Навесні 2022-го написав для англомовних читачів текст про те, як розуміти й полюбити українську культуру. Формула проста і небанальна: українці вміють змішувати модерне з традиційним, технологічне з архаїчним, іронію з упертістю.

Для UNITED24 Media він пише англійською: інтерв’ю, розбори, матеріали про війну й її наслідки. Це інша аудиторія. Не київський читач Platfor.ma, який і так знає, що таке бавовна. Людина в Торонто чи Берліні, якій треба пояснити контекст без зневаги до її незнання. Таке вміння рідкісне. Багато хто або спрощує до коміксів, або тоне в деталях, зрозумілих лише своїм.

У подкасті «Щоденник війни» влітку 2022-го він говорив про втрати, сльози, як змінилося життя після 24 лютого. Це вже не гумор «Кошмарченка». Але інтонація впізнавана: він не будує з себе героя. Фіксує, що з ним і з країною відбувається, і намагається не збрехати собі.

Platfor.ma тим часом випускає історії людей, які перебудували цивільні бізнеси під потреби армії, офіцерок-психологинь, конструкторів дронів. Війна тут не «контент». Вона — рамка, в якій доводиться працювати, не втрачаючи фірмової легкості там, де вона ще доречна.

Як він пише і веде ефір

Якщо зібрати прийоми, вийде короткий список. Не уроки майстерності. Те, що видно з текстів і ефірів.

• Герой завжди конкретний: ім’я, заняття, дивна деталь, яка запам’ятовується краще за посаду.
• Іронія спрямована спершу на себе, потім на ситуацію, майже ніколи — зневажливо на читача.
• Складну тему він розкладає на сцени, а не на абзаци з термінами.
• У радіо дає гостю місце. Не перебиває заради власної репліки, яку шкода викидати.
• Публічна українська мова стала рішенням, а не декорацією «для патріотичного контенту».

Останній пункт вартий окремої уваги. У 2018-му перехід ведучого з російськомовного письма на український ефір був помітним жестом. Зараз це вже норма для великої частини медіа. Тоді — ще розмова з самим собою: боятися помилок чи говорити. Він обрав говорити, зі струмом у жарті й без струму насправді.

Помічав ще одну рису, вже як читач. Він рідко пише «від імені журналістики». Коли говорить про професію, то швидше про ремесло: як зібрати інтерв’ю, як не вбити історію правильним, але мертвим заголовком.

Кар’єра одним поглядом

Таблиця не ідеальна: паралельних занять завжди більше, ніж рядків. Він писав для Esquire, Playboy, NV, Colta, блоги для Укрінформу, був на Громадському, з’являвся на Urban Space Radio, організовував виставки. Для сторітеллера це різні виходи однієї роботи: знайти історію і не дати їй померти в чернетці.

Де його читати і що брати першим

Якщо ви прийшли за прізвищем уперше, не треба занурюватися в усю дискографію. Короткий маршрут, який не втомлює.

1. Один-два випуски «Диких мандрів» — щоб зрозуміти інтонацію.
2. «Буде тобі наука» — якщо в родині є підліток або якщо ви самі відвикли від науки після школи.
3. Авторська сторінка на Platfor.ma — свіжі тексти воєнного часу.
4. Матеріали UNITED24 Media — як ті самі теми звучать для світу.
5. «50 символів боротьби» — якщо цікавить не хроніка, а мова війни, якою країна говорила зі собою в перший рік великого вторгнення.

Instagram — @jumagram. Там менше «експертності», більше подорожей, роботи і того самого тону, що в ефірі. Не плутайте з іншими Юріями Марченками: однофамільці ведуть зовсім інше життя, від видавничого бізнесу до місцевої політики.

Для колег по цеху з нього можна взяти не «особистий бренд», а простішу річ. Довго сидіти в одному ремеслі, але не боятися змінити носій. Газета закрилася — зібрав журнал. Журналу знадобився голос — пішов на радіо. Радіо навчило тримати паузу — спробував ТБ. ТБ не стало довічною кар’єрою — лишилися книжки й англійська. Одна професія на різних розетках.

Скандалів у цій біографії мало. Він не політичний коментатор кожного вечора і не воєнкор з бліндажа. Частина ранніх фактів у відкритих життєписах досі без посилань, і я навмисно не добудовую їх «для краси».

Почніть з одного випуску «Диких мандрів» або з однієї історії вченого з «Буде тобі наука». Якщо після двадцяти хвилин не хочеться вимкнути — ви зрозуміли, навіщо люди шукають Юрія Марченка. Далі вже справа смаку: радіо, тексти чи папір. Він у всіх трьох місцях говорить схоже. І це, за мірками медіа, рідкість.