Книжки Лесі Українки: з чого почати читати

Коротко

• За життя Лариса Косач-Квітка встигла видати три поетичні збірки, а головний її корпус — понад два десятки драматичних поем і п’єс.
• «Лісова пісня» — не єдина «книжка Лесі». Поруч стоять «Кассандра», «Камінний господар», «Бояриня», «Одержима».
• Повне нецензуроване зібрання 2021 року — 14 томів і 9448 сторінок. Його зібрав Український інститут книги разом із Волинським національним університетом імені Лесі Українки.
• Тексти у вільному доступі: УкрЛіб, оцифроване повне зібрання. Паперові вибрані видання є майже в кожного великого українського видавця.
• Шкільна Мавка — зручний вхід, але доросла Леся починається там, де з’являються Кассандра, Оксана з «Боярині» і Дон Жуан.
• Окремий стелаж — книжки про неї: Забужко, Гундорова, хронологія Ольги Косач-Кривинюк.

Коли люди шукають «книжки Лесі Українки», часто мають на увазі зовсім різні речі. Хтось хоче том вибраного на полицю. Хтось — що дати дитині замість скороченої «Лісової пісні» з хрестоматії. Хтось уже виніс зі школи втому від «Contra spem spero!» і підозрює, що за цим віршем ховається інша письменниця. Підозра слушна.

Леся Українка — це Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка. Народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському, нині Звягель. Померла 1 серпня 1913-го в Сурамі, похована на Байковому кладовищі в Києві. Писала українською. Драми, поезія, проза, переклади, критика, листи, записи народних мелодій. Книжок у звичному сенсі «роману на 400 сторінок» вона майже не лишила. Її форма — вірш, драматична поема, короткий етюд. Через це полиця виглядає оманливо тонкою, а спадок — ні.

Нижче — карта творів, видань і маршрутів читання. Без шкільного пафосу і без потреби «охопити все».

Що ховається за запитом «книжки Лесі Українки»

У книгарні під цим прізвищем лежать щонайменше чотири типи видань, і їх легко сплутати. Вибране поезії. Окрема «Лісова пісня» з ілюстраціями. Товстий том драматичних поем. І вже зовсім інше — біографії та дослідження, де авторка не Леся, а Забужко чи Гундорова. Усі чотири шукають одним рядком у Google. Тому спершу варто визначити, що вам потрібно саме зараз: текст, контекст чи подарунок.

Сама письменниця за життя видала небагато окремих книжок. Три збірки віршів. Окремі публікації драм у журналах. «Лісову пісню» як окрему книжку читачі побачили вже 1914-го, після її смерті. Решта розсипана по часописах, листах, чернетках. Академічне «повне» з’явилося пізно, а радянські багатотомники ще й вирізали незручні місця. Звідси дивне відчуття: ім’я всім відоме, а корпус творів — ніби завжди неповний.

У практиці я раз у раз бачу одну й ту саму сцену. Людина каже «я читала Лесю», а виявляється — два вірші з підручника і уривок про Мавку. Це не провина читача. Так складена шкільна лійка. Далі просто треба розширити поле.

• Поезія: три прижиттєві збірки плюс понад сто віршів поза ними.
• Драматургія: від «Блакитної троянди» до «Оргії» — це і є її головна «проза думки».
• Художня проза й казки: короткі речі, часто для молодших.
• Переклади, публіцистика, листи, фольклорні записи.
• Підручник «Стародавня історія східних народів», написаний для молодших сестер і брата.

Якщо складати одну полицю «для життя», на ній мають стояти драми, одна добра збірка поезій і, за бажанням, книжка про неї. Решту можна читати онлайн, не купуючи одразу 14 томів.

Три збірки поезій, які вона встигла видати

Перші вірші з’явилися 1884 року у львівській «Зорі». Авторці було тринадцять, псевдонім уже стояв: Леся Українка. Справжнє ім’я — Лариса Косач. «Надія» написана ще раніше, у дитинстві. Далі — не «милий ліричний голос хворої дівчини», як інколи малюють, а робота з формою, перекладами, європейським каноном. Вона знала українську, французьку, німецьку, англійську, італійську, польську, болгарську, латину, давньогрецьку. Вивчала ще кілька мов. Це чути в інтонації: її вірш рідко буває наївним.

Прижиттєвих збірок три.

1. «На крилах пісень» (1893) — перша книжка, Львів. Тут і пейзаж, і громадянський нерв, і той самий «Contra spem spero!» 1890 року, який потім замучили декламацією.
2. «Думи і мрії» (1899) — теж Львів, у виданні брав участь Володимир Гнатюк. Зріліший голос, менше «юної Лесі», більше думки.
3. «Відгуки» (1902) — остання збірка за життя. Щільна, колюча, уже поруч із драмами.

Після третьої збірки вірші ще писалися, але головна енергія пішла в драматичну поему. Це важливо для вибору книжки: том «усієї поезії» дасть сильний старт, але не дасть тієї Лесі, якою вона стала після тридцяти.

Окремо варто тримати поеми, які часто губляться між лірикою і п’єсами: «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський», «Одно слово», «Віла-посестра», «Ізольда Білорука». Вони читаються швидше за драми і добре «розминають» вухо перед «Кассандрою».

Короткий вірш «Contra spem spero!» написаний, коли авторці було дев’ятнадцять, і туберкульоз уже стояв у кімнаті. Школа зробила з нього плакат незламності. У книжці він працює інакше: це один текст серед багатьох, де тіло, біль і впертість говорять без шкільної лінійки. Якщо цей вірш вас колись відвернув — почніть не з нього. Почніть із «Хотіла б я піснею стати…» або з циклу, де менше гасла і більше слуху.

Драми: головний корпус, який часто пропускають

Лесю-драматургиню в розмові згадують одним рядком, а читають ще рідше. А між тим саме тут її мислення найгостріше. Не «п’єси для театру» в побутовому сенсі. Драматична поема: мало декорацій, багато голосів, конфлікт ідей. Читати можна як інтелектуальну прозу в репліках. На сцені це важко. У кріслі — навпаки, дуже щільно.

Перша велика спроба — психологічна драма «Блакитна троянда» (1896, окремо надрукована пізніше). Далі корпус наростає швидко. «Одержиму» вона написала в Мінську в ніч на 18 січня 1901 року, біля ліжка смертельно хворого Сергія Мержинського. Євангельський сюжет, жінка, яка любить Месію сильніше, ніж юрба здатна витримати. Короткий текст. Після нього важко повернутися до уявлення про «ліричну поетесу з Волині».

Далі — речі, які варто знати напам’ять хоча б як назви на полиці.

• «Кассандра» (завершена 1907, друк 1908) — пророчиця, якій не вірять. Троя як простір, де правда не має політичної сили.
• «В катакомбах» (1905) — раннє християнство, раб, бунт проти покірності.
• «У пущі» (1909) — митець серед громади, яка хоче від нього користі, а не свободи.
• «Бояриня» (написана 27–29 квітня 1910-го в Хельвані біля Каїра) — Україна і Москва XVII століття, шлюб як пастка, національне почуття як тілесна туга.
• «Камінний господар» (1912) — її Дон Жуан. Не спокусник-переможець, а чоловік, якого камінь логіки й статусу з’їдає живцем.
• «Оргія» (1913) — остання завершена драма, Рим, еллін, ціна мистецтва в імперії.

«Бояриню» за життя не друкували. Вперше вона вийшла 1914 року в журналі «Рідний край», який видавала Олена Пчілка, мати письменниці. У радянському каноні текст довго стояв на узбіччі: занадто прямо говорить про неволю, про те, як імперський двір перетравлює українську гідність. За спостереженнями, саме ця поема зараз чіпляє людей, які «класику не люблять». Читається за вечір. Після неї питання «чому нам давали тільки Мавку» виникає саме собою.

«Кассандра» — інша вага. Її недавно заново відкрили й англомовні читачі: гарвардська серія української літератури випустила окремий том. Українською вона доступна давно, просто її рідко кладуть у перший вибраний збірник. Даремно. Якщо хочете одну дорослу книжку Лесі без фольклорної декорації — беріть «Кассандру».

Як читати драматичну поему, якщо ви не театрознавець

Не треба уявляти постановку. Читайте вголос шматками. Слідкуйте, хто кому не відповідає, а не лише що сказано. У Лесі пауза часто важливіша за монолог. І не женіть сюжет: у «Камінному господарі» інтрига є, але ставка — на характер, який кам’яніє.

Ще один практичний нюанс. Дешеві шкільні брошури ріжуть коментар або, навпаки, заливають сторінку «образами і символами». Для першого читання кращий чистий текст із короткими примітками. Символи ви й самі побачите, якщо не спішити.

«Лісова пісня» — не лише шкільний сюжет

Драму-феєрію в трьох діях написано 1911 року в Кутаїсі. Чорновий варіант — за 10–12 днів улітку. До жовтня вона допрацьовувала текст. У листі до сестри Ольги згадувала: не писати не могла, а після роботи довго «приходила до пам’яті». Перша публікація — 1912-й, «Літературно-науковий вістник». Окрема книжка — 1914-й. На професійній сцені в Києві — 22 листопада 1918-го, режисер Олександр Загаров.

Мавка, Лукаш, Килина, Лісовик, Перелесник. Школа зводить це до «гармонії людини і природи» і до таблиці міфологічних істот. У самій п’єсі річ жорсткіша. Співоча істота зустрічає людину, яка хоче хати, поля, теплої Килини і щоб «все було як у людей». Пісня не витримує побуту. Побут не витримує пісні. Ніхто тут не отримує медалі.

Для книжкової полиці «Лісова пісня» існує в кількох корисних видах.

1. Окреме видання з добрими ілюстраціями — для підлітка і для подарунка.
2. Текст у томі драматичних творів — для дорослого читання без шкільних питань «випишіть цитати».
3. Адаптації й комікси — як місток, не як заміна.

Якщо в школі вам цей текст зіпсували, не кляніть саму п’єсу. Перечитайте повільно, без зошита. Багато хто саме так уперше чує, що Мавка — не «добра лісова дівчина», а істота з іншою природою часу, мови і смерті. Лукаш після цього виглядає не «зрадником з підручника», а людиною, якій страшно жити в пісні.

Проза, казки і підручник, про який забувають

Романістки з неї не вийшло, і добре. Коротка проза інша: «Жаль», «Приязнь», нариси, казки. Для дітей і підлітків часто видають «Метелика», «Біду навчить», «Лелію», «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму». Це не «Леся лайт». Там уже є її інтонація: мораль без цукру, природа без рожевого бантика.

Окрема історія — «Стародавня історія східних народів». Їй було дев’ятнадцять, коли вона склала цей підручник для молодших у родині. Друком він вийшов уже після смерті авторки. Зараз його перевидають як культурний документ: так виглядала домашня освіта в родині Косачів, де мати — Олена Пчілка, дядько — Михайло Драгоманов, а діти ростуть серед мов, історії й забороненої імперією української публічності.

До «книжок Лесі» логічно додати ще два пласти, які не художні, але читаються як література.

• Листи. У 14-томовому зібранні вони займають чотири томи. Живий голос, хвороба, гроші, цензура, робота, кохання.
• Записи народної творчості. Разом із чоловіком, фольклористом Климентом Квіткою (шлюб 7 серпня 1907-го, Київ), вона фіксувала мелодії. Це не «додаток для науковців». Це вухо, з якого потім виросла «Лісова пісня».

Переклади теж частина полиці: Гейне, уривки з європейської драми й поезії. Вона не була ізольованим «генієм з Колодяжного». Колодяжне, Гадяч, Київ, Крим, Італія, Єгипет, Грузія — географія лікування і географія текстів збігаються. Книжка Лесі часто написана «не вдома», але про дім, волю і ціну компромісу.

Яке видання брати: від шкільної брошури до 14 томів

На ринку зараз паралельно живуть кілька форматів. Вони закривають різні задачі, і «найповніше» не завжди найкраще для старту.

Повне академічне зібрання 2021 року — окрема подія. 14 томів, 9448 сторінок, наклад 1500 примірників, координація Українського інституту книги, підготовка Волинського національного університету імені Лесі Українки. У редколегії — Віра Агеєва, Оксана Забужко, Юрій Громик та інші. Томи 1–4 — драми, 5 — поезія, 6 — художня проза, 7 — критика й публіцистика, 8 — переклади, 9 — фольклор, 10 — нотатки й «Стародавня історія…», 11–14 — листи. Наклад ішов передусім у бібліотеки. Для домашнього читання зручніше тримати PDF або вибрати один-два паперові томи вибраного.

Паперові «вибрані» роблять Vivat, Наш Формат, Фоліо, інші українські видавництва; склади й ціни стрибають. Дивитися варто не на золоте тиснення, а на зміст: чи є «Кассандра» і «Бояриня», чи знову лише програма. Букіністика радянських 12-томників дешевша, але там цензурна тінь. Для «Боярині» й повного листа це вже принципово.

Де читати, якщо книжка потрібна сьогодні ввечері

• УкрЛіб — повні тексти більшості художніх творів.
• Оцифроване 14-томне зібрання — якщо потрібен нескорочений варіант і коментар.
• Бібліотека: паперовий повний комплект саме туди і потрапив.
• Аудіо — зручно для поезії; драми краще мати текст перед очима, бо легко згубити, хто говорить.

Онлайн не скасовує папір. Просто не треба чекати ідеального подарункового тома, щоб почати. Ідеальний том можна купити пізніше, уже знаючи, який жанр вам зайшов.

З чого почати: маршрути для різних читачів

Універсальної черги немає. Є кілька робочих. Нижче — ті, що в мене спрацьовували, коли радив живим людям, а не «абстрактному шанувальнику класики».

Мій улюблений коротка маршрут на два тижні такий. Три вечори — вибрані вірші, без насилля. Потім «Одержима» одним присідом: вона коротка і б’є одразу. Далі «Бояриня». Потім уже «Лісова пісня», ніби ви зустрічаєте стару знайому, але вперше без учителя біля дошки. «Кассандру» і «Камінного господаря» лишаю на момент, коли хочеться великого аргументу, а не настрою.

Для дитячої полиці не женіть Мавку в 8 років. Спочатку казки. «Лісова пісня» тримається на мові, на ритмі реплік, на смерті як перетворенні. Це краще заходить, коли дитина вже чує, що текст може бути не тільки «що сталося», а «як сказано».

І ще про темп. Лесю погано читати «щоб бути культурним». Вона не нагороджує за факт прочитання. Нагороджує за увагу. Одна драма за тиждень дає більше, ніж три за ніч із почуттям провини.

Книжки про Лесю: коли вже хочеться зрозуміти, а не лише прочитати

Тут полиця окрема, і її теж шукають як «книжки Лесі Українки». Це нормально, просто називаймо речі своїми іменами. Нижче — не «все, що вийшло», а те, з чого є толк після самих творів.

• Оксана Забужко, «Notre Dame d’Ukraine» — велика розмова про те, як з Лесі зробили міф і що цей міф зробив з нами.
• Тамара Гундорова, «Леся Українка. Книги Сивілли» (Vivat, 2023) — спроба нової біографії після повного 14-томника: хвороба, політика, чужина, текст.
• Віра Агеєва — статті й книжки, де Леся стоїть у модернізмі, а не в хрестоматійній «жіночій ліриці».
• Ольга Косач-Кривинюк, «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» — сестра, факти, дати, побутова щільність. Сухо і незамінно, коли вже втомилися від інтерпретацій.

Біографію варто брати після двох-трьох власних прочитань. Інакше ви читатимете не Лесю, а чужий сюжет про Лесю. А сюжетів накрутили багато: мучениця, феміністка, національна ікона, «хвора дівчина, яка подолала». У кожному є шмат правди. Жоден не замінює «Кассандри».

Типові помилки, коли беретеся за цю полицю

Перша: купити «повне» і завмерти на титулі. 14 томів як обіцянка святості добре виглядають у сторіс і погано — на нічному столику. Друга: судити всю творчість по шкільному уривку. Третє: читати драми як «старі п’єси з костюмами». Четверте: шукати в «Лісовій пісні» екологічний плакат і більше нічого. П’яте: ігнорувати листи, бо «це не художнє».

Ще одна, майже технічна. Новачки часто беруть видання з модернізованим правописом без позначок і дивуються ритму. Або навпаки — чіпляються за кожну архаїчну форму і не чують фрази. Компроміс простий: сучасний правопис, збережена лексика, мінімум редакторської косметики. Якщо в томі Леся раптом говорить канцеляритом XXI століття — клейте книжку назад на полицю.

І про «складність». Так, «Руфін і Прісцілла» чи «Адвокат Мартіан» вимагають терпіння. Не всі драми однаково входять. Ніхто не зобов’язаний любити римські сюжети. Можна прожити з «Бояринею», «Кассандрою» і вибраною лірикою і вже мати живий контакт. Решта — за апетитом.

Що поставити на полицю цього місяця

Не збирайте канон. Візьміть одну паперову книжку, де є «Лісова пісня» плюс ще хоча б одна драма, і один вечір на текст, якого в школі не було. Якщо папір зараз зайвий — відкрийте «Одержиму» або «Бояриню» в УкрЛіб і дочитайте. Потім, уже з характером голосу, вирішуйте: том поезій, гарвардська «Кассандра» англійською для друзів, чи Гундорова, щоб зібрати біографію в купу.

Леся Українка вміщається в тонкий томик лише в уяві маркетолога. Насправді її книжки — це мережа: вірш, драма, лист, казка, переклад. Ходити цією мережею можна роками. Починати варто з одного вузла, який не нагадує урок. І не відкладати до «коли буде час на класику». Часу на класику не буває. Буває вечір і один текст, після якого хочеться наступний.